АзовСинтезТехнічний парафін: Т-1, Т-2, Т-3
Марки технічного парафіну Т-1, Т-2 і Т-3 найчастіше плутають з температурою плавлення. Логіка ніби очевидна: більший номер, вища точка. Насправді цифра в назві це клас за вмістом оливи, а не градуси. Плавляться всі три приблизно однаково, не нижче 50–52 °C, а різняться тим, скільки в них лишилось недоочищеної оливи: 1,7% у Т-1, 2,2% у Т-2 і 2,8% у Т-3, плюс кольором. Призначення в стандарті приписане до кожної марки, але це радше історична рекомендація, ніж фізичне обмеження.
Розберу, звідки взялися ці марки, чим вони справді відрізняються одна від одної й що дивитися в паспорті партії замість напису на мішку.
Чим відрізняються Т-1, Т-2 і Т-3
Марки технічного парафіну Т-1, Т-2 і Т-3 за ДСТУ 4153-2003 різняться одним показником, вмістом оливи: не більше 1,7% у Т-1, 2,2% у Т-2 і 2,8% у Т-3. Разом з оливою росте умовна марка кольору (9, 10, 12), тобто парафін темнішає. Температура плавлення в усіх трьох приблизно однакова, не нижче 50–52 °C. Цифра в марці це клас чистоти, а не точка плавлення.
| Марка | Олива, не більше | Колір, ум. марки | Т. плавлення | Призначення за стандартом |
|---|---|---|---|---|
| Т-1 | 1,70% | 9 | не нижче 52 °C | побутова хімія, зокрема свічки |
| Т-2 | 2,20% | 10 | не нижче 52 °C | хімічна й нафтохімічна промисловість |
| Т-3 | 2,80% | 12 | не нижче 50 °C | просочення паперу, картону, текстилю, дерева |
Тобто вся різниця по вертикалі це десяті частки відсотка оливи й трохи насиченіший колір. Т-3 темніший і м'якший за Т-1, бо в ньому більше рідкої фракції, але жоден з них не тримає точку плавлення вище за інший навмисно. Це головне непорозуміння: у китайських марках GB/T цифра якраз означає температуру (парафін 56 плавиться близько 56 °C), а в наших Т-марках вона означає чистоту. Одна й та сама позиція, «56», у двох системах читається по-різному.
Технічний парафін це що
Технічний парафін це очищений нафтовий парафін кристалічної будови з масовою часткою оливи від 0,8% до 2,8%. За ДСТУ 4153-2003 твердий парафін ділять на три класи чистоти: високоочищений до 0,8% оливи (марки Х і серія В), очищений до 2,8% (технічні Т-1, Т-2, Т-3) і неочищений до 5%. Технічний це середній клас: темніший і пахучіший за харчовий, зате дешевший за тонну.
Олива тут не додана навмисно, це залишок рідкої фракції, який не витягли на етапі знемаслювання. Саме вона й робить парафін дешевшим: чим глибше очищення, тим дорожча технологія. Разом з оливою в парафіні лишається трохи запаху й кольору, тому технічну марку не пускають туди, де чистота видима або критична.
За яким стандартом ідуть марки Т
Марки Т-1, Т-2 і Т-3 задає національний ДСТУ 4153-2003 «Парафіни нафтові тверді», чинний з 1 січня 2004 року. Він замінив в Україні радянський ГОСТ 23683-89, звідки технічні марки й перейшли майже без змін. У країнах, що лишились у міждержавній системі стандартів, ті самі очищені марки досі йдуть за ГОСТ 23683-2021.
На практиці більшість технічного парафіну на українському ринку зараз імпортна, переважно китайська за GB/T 254. Дрогобицький завод «Галичина», де твердий парафін робили історично, у червні 2026 року визнали банкрутом. Тому напис «Т-2» у прайсі частіше означає не марку за ДСТУ, а ринкову кальку, накладену на привозний парафін схожого класу. Що за нею стоїть, показує тільки сертифікат аналізу.
Чому «для свічок» і «для хімії» це не про різний парафін
Призначення в марці технічного парафіну це рекомендація стандарту, а не фізична межа. Т-1 підписаний під побутову хімію й свічки, Т-2 під хімічну промисловість, Т-3 під просочення, але поводяться вони в котлі майже однаково. Реальний вибір робить вміст оливи: під заливальну свічку розумно взяти чистіший Т-1, а на просочення картону піде й темніший Т-3, бо колір там під шаром паперу не видно.
Ці підписи дісталися стандарту з часів, коли кожна марка була найдешевшим доступним варіантом під свою задачу. Свічку можна лити і з Т-2, якщо готові до трохи помітнішої кіптяви. Дерево можна просочити і Т-1, тільки це переплата за чистоту, якої деревина не оцінить. Кіптява стає видимою на око приблизно з 1% оливи, тому навіть Т-1 з нормою 1,7% для тонких столових свічок не рятує, там уже потрібен рафінований.
До нас якось прийшла заявка на «Т-1 під свічки, бо в ГОСТі так написано». А на складі лежав напіврафінований парафін марки 56 з оливою 0,71% за паспортом партії, тобто вдвічі чистіший за будь-який Т-1. Формально це не «марка Т», за документом він іде за GB/T 254, але за фактом чистоти перекриває Т-1 із запасом. Замовник звірив CoA й забрав саме його: цифра в паспорті сказала більше, ніж літера в старій рецептурі.
Що ми возимо під технічним парафіном
Азовсинтез возить напіврафінований парафін марки 56 виробництва PetroChina (бренд Kunlun, завод у Дацині) за стандартом GB/T 254-2022. У поточній партії 20260414086 олива 0,71% при нормі не більше 2,0%, температура плавлення 56,5 °C, колір за Сейболтом +26, запах 1 бал. За вмістом оливи це чистіше за будь-яку з марок Т-1, Т-2 чи Т-3, хоча продають його як технічний, бо колір і запах трохи вищі за рафінований.
Заводський стандарт GB/T 254 нормує оливу, колір і світлостабільність окремою колонкою, тому від партії до партії показники передбачувані, а не «що привезли». Нижче факт цієї партії поруч з нормою Т-1, найчистішої з технічних марок.
| Показник | Норма Т-1 (ДСТУ) | Норма партії (GB/T 254) | Факт партії 20260414086 |
|---|---|---|---|
| Масова частка оливи | не більше 1,70% | не більше 2,0% | 0,71% |
| Температура плавлення | не нижче 52 °C | 48–58 °C | 56,5 °C |
| Колір | 9 ум. марки | Сейболт не менше +20 | +26 |
| Світлостабільність | не нормують | не більше 6 балів | 5 |
| Пенетрація 25 °C | не нормують | не більше 23 | 17 |
| Запах | не нормують | не більше 2 балів | 1,0 |
Колонки кольору порівнювати напряму не можна: ДСТУ міряє колір умовними марками на колориметрі, GB/T дає шкалу Сейболта, де більше плюсів означає світліше. Але суть видно й так: цей парафін за чистотою ближчий до нижнього краю харчового, ніж до середини технічного діапазону.
Де працює технічний парафін
Технічну марку беруть скрізь, де важлива гідрофобність і ціна за тонну, а колір та легкий запах ролі не грають. Основні задачі за спаданням об'єму:
- Гідрофобізація деревини. Просочення розплавом закриває капіляри, і водопоглинання падає приблизно на 70%. Менше вологи всередині означає менше набухання, короблення й тріщин. У плитному виробництві ту саму емульсію додають до смоли в частці 0,5–1%, після чого кромка ДСП перестає розбухати.
- Антизлежувач мінеральних добрив. Гранули NPK чи карбаміду опудрюють парафіном 0,2–0,5%. Тонка плівка не пускає вологу до солі, і туки лишаються сипкими навіть у сирому складі.
- Окопні та господарські свічки. Тут парафін заливають начисто, 100%, без стеарину. Така свічка довго горить і гріє, а темнуватий відтінок чи слід кіптяви для окопу значення не мають.
- Консервація металу. Гарячий розплав наносять на арматуру, трубу чи деталь перед зберіганням. Застигла плівка ізолює поверхню від вологи, а коли річ знадобиться, знімається нагрівом.
- Гумові й будівельні суміші. Дешевий м'якшувач і наповнювач: додає масу й пластичність там, де прозорість не потрібна.
Для просочення й консервації різниця між Т-1, Т-2 і Т-3 практично не відчувається: гідрофобний бар'єр однаково дає і 1,7%, і 2,8% оливи. Тому переплачувати за чистішу марку тут немає сенсу. Докладніше про застосування в деревообробці і про заливку в статті про парафін для окопних свічок.
Технічний чи рафінований: коли переходити
Технічний парафін беруть там, де не видно кольору й не заважає запах: просочення деревини, ДСП, антизлежувач добрив, консервація металу, господарські та окопні свічки. Рафінований з оливою не більше 0,5% потрібен, коли є контакт з їжею, коли свічка має бути білою й без кіптяви або коли парафін іде в косметику чи фармацію. Уся різниця в оливі: до 2% проти пів відсотка.
Проміжний випадок це парафінування вуликів. Здавалося б, технічна задача, але дерев'яні корпуси занурюють у гарячий розплав, і залишковий запах технічної марки бджолам не подобається, тому там беруть високоочищений. У решті деревообробки й агро це зайва витрата. Коли ж мова про столові чи ароматичні свічки, харчове паковання й косметику, вибір однозначний на користь рафінованого, і про марки FR ми окремо писали в матеріалі про харчовий парафін П-2 чи FR.
Що читати в паспорті замість марки
Літера на мішку описує мінімальні вимоги, а в котлі поводиться конкретна партія. У сертифікаті аналізу технічного парафіну дивляться на кілька рядків:
- Вміст оливи. Головний показник класу. У нашій партії 0,71%, і це вже рівень харчових вимог, а не технічних.
- Температура плавлення. Фактичне число, а не «не нижче». 56,5 °C проти діапазону марки 48–58 °C.
- Колір за Сейболтом. +26 у цій партії. Чим більше плюсів, тим світліший парафін.
- Світлостабільність. 5 балів. Показує, чи пожовкне маса на світлі, для видимих виробів це важливо.
- Запах. 1 бал. Критичний тільки там, де парафін щось вкриває або торкається продукту.
Якщо постачальник дає папір без номера партії й без методів випробувань, це рекламний листок, а не сертифікат аналізу. Марка Т-1, Т-2 чи Т-3 у такому разі не гарантує нічого, бо перевірити її нічим.
Наш технічний парафін іде зі складу в Києві мішками по 50 кг, від одного мішка, на кожну партію є CoA з фактичними цифрами. Коли колір і чистота починають грати роль, поруч у каталозі стоїть високоочищений парафін марок FR, а для пластичних сумішей мікрокристалічний церезин. Надішліть задачу, підберемо марку й покажемо, якими рядками паспорта вона закривається.